ГРАФІК ПРОВЕДЕННЯ ДИСТАНЦІЙНИХ ПЕРЕВІРОЧНИХ РОБІТ

 ТА УСНИХ ОПИТУВАНЬ ДЛЯ УЧНІВ 3-Б КЛАСу

Клас	ПІБ учителя	Дата та форма проведення контрольних робіт з навчальних предметів
		Українська мова	Математика	Літ. чит.	Англ. мова	Рос. мова	Природозн.
3-Б	Грабік С.Г.	12.05 (10.00, 10.45)	14.05 (10.00, 10.45)	19.05	13.05	05.05	08.05
		Діагностична робота(диктант)	Діагностична к.к. робота	Робота з літ. текстом	Тестова к. робота	Т.р. Перевірка м.  знань	П.п. Тематична к. робота
		Конференція Zoom	Конференція Zoom	Конференція Zoom	Конференція Zoom	Конференція  Zoom	Конференція Zoom

Добрий день, дорогі друзі!

Завдання на 30 квітня

Українська мова

Тема. Час дієслова. Змінювання дієслів за часами

https://www.youtube.com/watch?v=gDNDaO5rDcw

1. Обов’язково вивчити правила!  С. 149

2. Виконати вправи 354, 355

Математика  (конференція)

Света Грабик приглашает вас на запланированную конференцию: Zoom.

Тема: Математика

Время: 30 апр 2020 11:00 AM Киев

Подключиться к конференции Zoom

https://us04web.zoom.us/j/79374120128?pwd=UXovMG5kYmRxU09jSmJ5ZlllTzdIdz09

Идентификатор конференции: 793 7412 0128

Пароль: 024848

1. Вивчити правило с. 147

2. Виконати завдання  № 977, 978, 979, 980, 981

3. Обчисли

34дм – 23см =

3 доби – 38 год.=

9м : 30 =

9м : 30см =

4. Обчислити, встановивши порядок дій.

92:(92-69)∙170=

(765-140∙4)+350=

1000-(180∙3+270)=

Літературне читання (конференція)

Света Грабик приглашает вас на запланированную конференцию: Zoom.

Тема: Літературне читання

Время: 30 апр 2020 10:00 AM Киев

Подключиться к конференции Zoom

https://us04web.zoom.us/j/73707781582?pwd=T0lxY1EvdEw2Q3RMZEdWSlVJd3E3UT09

Идентификатор конференции: 737 0778 1582

Пароль: 026726

Ведмежа Джонні

Ернест Сетон-Томпсон

Сторінка 3

Поки що він не виявляв ворожих намірів, але, очевидно, збирався пройти всю відстань, що відокремлювала нас.

— Знаєте ви цього ведмедя? — спитав я свого приятеля-пастуха.

— Аякже! Звичайно, знаю,— відповів він.— Це старий Грізлі, найбільший ведмідь у всьому парку. Взагалі-то він пильнує своїх справ і нікого не займає. Але сьогодні, як бачите, він побився з Грампі, і тому його треба стерегтися.

— Мені хочеться сфотографувати його,— сказав я.— І якщо ви допоможете мені, я спробую.

— Гаразд,— усміхнувся він.— Я буду напоготові і, якщо Грізлі нападе на вас, спробую відвернути його увагу. Але я можу зробити це тільки один раз. Так що ви загодя виберіть собі дерево.

Перспектива лізти на дерево мене мало приваблювала, оскільки поблизу було тільки одне — саме те, на якому сидів Джонні. Я уявив собі, як дряпаюся вгору, до Джонні, а слідом за мною дереться його мати, в той час як Грізлі чекає внизу, поки Грампі скине мене додолу.

Грізлі все наближався. Я сфотографував його, коли він був за сорок ярдів, потім ще раз — за двадцять. А він спокійнісінько чимчикував просто на мене. Я присів і почав чекати. Вісімнадцять ярдів, шістнадцять, дванадцять, вісім. Він усе йшов, і що ближче підходив, то голосніше протестував на своєму дереві Джонні.

Нарешті він зупинився ярдів за п’ять від мене і схилив набік свою здорову бородату голову, щоб роздивитися, хто це так репетує на вершечку дерева. Отож я дістав змогу зняти його в профіль. Коли я клацнув апаратом, він обернувся до мене з громовим ревом. Я увесь похолов і затремтів, думаючи, що настає моя остання хвилина. Секунду він люто дивився на мене, і я помітив, як спалахнули у нього в очах вогники, наче дві зелені електричні лампочки. Потім він одвернувся поволі й підібгав велику бляшанку з-під помідорів.

"Ой лишенько! — подумав я.— Чи не збирається він пожбурити її на мене?"

Але він, без поспіху вилизавши її, впустив додолу і підняв іншу, вже зовсім не зважаючи ні на мене, ні на Джонні, думаючи, мабуть, що ми не варті його уваги.

Я потихеньку, шанобливо позадкував далі від його королівської величності, полишивши звалище в повне його розпорядження, тим часом як Джонні не переставав верещати на своєму безпечному сідалі.

Що робила Грампі в той день, після зустрічі з Грізлі, мені й досі невідомо.

Поплакавши ще трохи, Джонні зрозумів, що йому ні в кого шукати співчуття, і дуже розсудливо припинив свій лемент. Лишившися без матері, він вирішив діяти самостійно і виявив більше тямовитості, ніж можна було від нього чекати.

З дуже хитрим виразом на своїй маленькій чорній мордочці він почав стежити за Грізлі. Виждавши, поки той відійшов далі від дерева, Джонні нишком зліз на землю, ховаючись поза стовбуром, і — дарма що в нього одна лапа була хвора — побіг, мов заєць, до найближчого дерева. Він не зводив духу доти, поки не опинився на верхній гілляці, бо був глибоко переконаний, що все своє життя Грізлі тільки й думав, як би знищити його, Джонні. До того ж він, мабуть, добре знав, що ворог не вміє лазити по деревах.

Він довгенько спостерігав Грізлі зі свого безпечного сховища, хоч той насправді не звертав на нього ніякісінької уваги. Потім Джонні помчав до іншого дерева, петляючи, щоб збити ворога з пантелику. Так він перебігав від дерева до дерева й залазив щоразу на самий верх, хоч би воно було не далі як за десять футів, аж поки зник у лісі.

Хвилин за десять вітер знов доніс його жалібне скавуління. Я зрозумів, що він знайшов матір і знову почав чіплятися до неї зі своїми скаргами, силкуючись її розжалобити.

VI

Щоб привчити своїх малят до послуху, ведмеді щедро частують їх шльопанцями. Якби й Грампі вдавалася до того ж засобу, виховуючи Джонні, їм обом довелося б зазнати значно менше всіляких неприємностей.

Того літа, мабуть, не минало жодного дня, щоб Грампі не встряла через свого Джонні у якусь халепу. Але найбільше приниження їй довелося пережити невдовзі після сутички з Грізлі.

Вперше я почув про цей випадок від трьох засмаглих горян. Оскільки вони були дуже дражливі люди й не любили, коли їм не йняли віри, та ще й добре стріляли зі своїх револьверів, я повірив кожному їхньому слову. До того ж усе, що вони розповіли мені, підтвердила й адміністрація парку.

З усіх консервних бляшанок, які потрапляли на звалище, Джонні найбільше цінив ті, на яких намальована була велика пурпурова слива. Він уподобав ті сливи після довгого й старанного вивчення найрізноманітніших кухонних решток. Самий їхній запах доводив Джонні до нестями.

Одного разу, коли на кухні готелю пеклася велика партія пирогів із сливами, зрадливий вітерець підхопив звістку про це й поніс у ліс, де вона через ніздрі дійшла до самої душі маленького Джонні.

Як і слід сподіватися, Джонні у той час пхикав. До того ж мати саме "вмивала й розчісувала" малого вереду, і ця обставина подвоювала його досаду. Від пахощів пирогів із сливами Джонні став наче сам не свій. Він скочив на ноги, а коли мати спробувала його придержати, заверещав і навіть укусив її.

Їй слід було б добре одвітрити сина, але вона не зробила цього. Вона тільки несхвально загарчала й пішла слідом, щоб захистити його в разі потреби.

Задерши вгору свого маленького чорного носа, Джонні помчав просто до кухні. Однак для безпечності він час від часу здирався на вершечок якої-небудь сосни, щоб оглянути місцевість, поки Грампі очікувала на нього внизу.

Так вони підійшли до самої кухні, але на останньому дереві заповзятливість маленького Джонні охолола, і він залишився вгорі, сповіщаючи болісним скиглінням, як дуже хочеться йому пирогів із сливами.

Навряд, щоб Грампі знала напевно, чого вимагав синочок. Але, коли вона виявила намір повернутись до лісу, Джонні зняв такий шалений вереск, що Грампі не наважилася покинути його, а він і не думав спускатися з дерева.

Грампі й сама любила сливове варення. Біля готелю пахощі були, звичайно, сильніші й відповідно спокусливіші. Отже, Грампі обережно пішла за тими пахощами і опинилася біля дверей кухні.

В цьому не було нічого незвичайного. Правило "живи й давай жити іншим" так укріпилось у парку, що ведмеді частенько навідувались до кухні. Випросивши дещицю, вони спокійно повертались до лісу. Поза всяким сумнівом, Джонні та Грампі одержали б кожне по пирогу, якби не сталась одна непередбачена пригода.

Минулого тижня хтось із челяді привіз до готелю кішку зі Східних Штатів. Хоч вона сама була ще майже кошеня, але вже мала своїх кошенят. Коли Грампі підійшла до дверей, вся кошача родина саме грілася на сонечку, розташувавшись на ганку. Кицька здивовано витріщила очі, побачивши перед собою велетенську волохату істоту.

Кішка досі ніколи не бачила ведмедів, адже вона прибула до парку зовсім недавно. Вона взагалі не знала, що таке ведмідь. З собаками вона була знайома, але такого здорового й страшного куцохвостого собаку їй досі не доводилось бачити навіть уві сні.

Перша її думка була — втекти. Та потім вона згадала про кошенят. Вона повинна потурбуватися за них і принаймні дати їм змогу втекти. Отож маленька хоробра мати стала на верхній приступці сходів і, вигнувши спину, випустивши пазури, розпушивши хвіст, пронизливо скомандувала ведмедиці:

С Т І Й !

Хоч наказ той був відданий котячою мовою, але ведмедиця чудово його зрозуміла. Очевидці настійно твердять, що Грампі не тільки зупинилась, але й підняла передні лапи на знак покори, як вимагали того звичаї ведмежої країни.

Однак, коли вона подивилася на кішку з висоти свого зросту, та здалася їй зовсім крихітною. Стара Грампі недавно мірялася силою з самим Грізлі — чи до лиця ж їй тепер поступатися перед цим нікчемним хвостатим звіром, якого не вистачило б і на один зуб?

А скигління Джонні нагадало про її святий материнський обов’язок. Відчувши моральну підтримку, вона спустилася на передні лапи, щоб іти далі.

І знову кішка верескнула: "Стій!".

Але Грампі цього разу не послухалася.

Перелякане нявкання кошенят збуджувало кішку, і вона вручила ведмедиці ультиматум. Тим ультиматумом була вона сама. З одчайдушною рішучістю вона пустила в хід усі свої вісімнадцять гострих пазурів та повну пащу міцних зубів і вп’ялась у голий, чутливий ніс Грампі — найвразливіше місце кожного ведмедя,— а потім подерлася їй на спину, куди Грампі не могла досягнути лапами.

Даремно спробувавши скинути з себе розлюченого плямистого звіра, стара Грампі вчинила те, що вчинила б за подібних обставин більшість тварин: кинулася навтікача з ворожої території до рідного лісу.

Але бойовий запал кицьки не погас. Їй мало було відбити напад. Вона хотіла завдати нищівної поразки ворогові, остаточно розгромити його. Дарма що Грампі мчала щодуху, кішка сиділа в неї на спині, працюючи пазурами та зубами, наче мале чортеня.

Грампі нетямилась од жаху. Слід її був позначений довгими пасмами шерсті. Подекуди виднілася навіть кров. Честь кішки була врятована, але їй цього було мало. Скажені гони тривали й далі. Ошаліла Грампі ладна була визнати себе переможеною на яких завгодно умовах.

Але кицька не зважала на її жалібне скавуління, і невідомо, куди б заїхала вона верхи на Грампі, якби Джонні мимохіть не підказав матері новий спосіб порятунку: він щосили залементував з вершечка свого дерева. Тоді Грампі скочила до сосни й подерлася вгору.

Кішка відразу зрозуміла, що опинилася на території ворога, де йому можуть подати допомогу. Вона розсудливо вирішила припинити переслідування — стрибнула на землю і стала, наче вартовий, ходити внизу, навколо дерева, високо задерши хвоста, мовби закликаючи ворога злізти. Кошенята теж підійшли й посідали кружка, тішачись материною перемогою.

Горяни запевняли мене, що ведмеді радше б загинули з голоду, аніж наважилися злізти, якби кухар не покликав кішку,— хоч це твердження, правда, й не дістало підтримки з боку працівників парку.

VII

Востаннє я бачив Джонні в лісі, на вершечку дерева. Як завжди, він оплакував свою нещасливу долю, тим часом як роздратована мати никала поміж соснами, шукаючи кого-небудь — все одно кого, — щоб покарати за сльози свого синочка. Не наважилась би вона зустрітися тепер хіба тільки з великим Грізлі та .з кішкою.

Серпень тільки починався, але в настрої старої Грампі вже були помітні деякі зміни. 

1. Продовжуємо знайомитися з оповіданням

2. Переказуємо текст батькам.

Англійська мова (конференція)

Конференція відбудеться 30 квітня о 12.00. Завдання на блозі вчителя.

Запрошення перешлю пізніше.

Я у світі

Тема. Земля –спільний дім для людей. Необхідність взаємодопомоги, співпраці, охорони природи спільними зусиллями.

1.Переглянь відео та презентацію.

https://www.youtube.com/watch?v=SB8TzyCgP3g

https://drive.google.com/file/d/1vi5GI51cdsfOF9O70RJ8B-aWadBta770/view?usp=sharing

Природознавство

Тема. Організм людини. Опора тіла і рух. Формування постави.

1.Прочитай у підручнику статтю с.142-148. Запам’ятай. Перекажи батькам.

2.Переглянь презентацію.

https://drive.google.com/file/d/1QQy_BVy9Kt-n1qk1TbY_quofDv9doTaf/view?usp=sharing

Света Грабик приглашает вас на запланированную конференцию: Zoom.

Тема: Батьківські збори

Время: 29 апр 2020 07:00 PM Киев

Подключиться к конференции Zoom

https://us04web.zoom.us/j/73812523239?pwd=TU95SnY3MzRmbGY5WVlreGZqM2phQT09

Идентификатор конференции: 738 1252 3239

Пароль: 017765

Добрий день, дорогі друзі!

Завдання на 29 квітня.

Літературне читання

Тема. Твори сучасної дитячої зарубіжної літератури.

Ведмежа Джонні

Ернест Сетон-Томпсон

(Переклад з англійської Василя МисикаПрдовжуємо знайомитися з текстом оповідання «Ведмежа Джонні»

Сторінка 2

Грампі за кілька стрибків наздогнала його й разів зо два дошкульно ляснула по кульшах. Це, правда, не прискорило його бігу, але зате примусило заревти й змінити напрям. Лише в такий спосіб він урятувався від розправи.

Одержавши в своє повне розпорядження увесь бенкетний стіл, Грампі обернулась до свого мазунчика й видала уже знайомий мені жалібний поклик: "Ир-р-р, ир-р-р, ир-р-р". Джонні одразу ж кинувся до неї скоком на своїх трьох здорових лапах. Опинившися разом з матір’ю на купі ласих наїдків, він навіть перестав скавуліти.

Мабуть, він уже бував передніше на звалищі, бо чудово розбирався в консервах. Можна було подумати, що він розпізнавав їх за етикетками, бо зовсім не звертав уваги на бляшанки з-під омарів, коли міг знайти хоч одну з-під варення. Деякі бляшанки завдавали йому немало клопоту, бо він був надто жадібний і не досить повороткий, щоб уникнути гострих країв.

Одна приваблива бляшанка з-під фруктів мала такий широкий отвір, що йому пощастило засунути в неї голову, і кілька хвилин він просто-таки розкошував, вилизуючи всі її куточки. Коли ж Джонні спробував витягти голову, виявилося, що він у неволі. Тоді Джонні почав шкрябати бляшанку і верещати, точнісінько як усяка розпещена дитина, і дуже стурбував матір, яка, очевидячки, не знала, чим допомогти йому. Звільнивши кінець кінцем голову, він вирішив помститись і почав молотити бляшанку лапами, аж поки розплескав її на млинець.

Велика бляшанка з-під сиропу надовго вщасливила його. Вона закривалася спеціальною покришкою, і тому отвір у ній був круглий, з гладенькими краями. Але виявилося, що він замалий для голови Джонні, а язик його, дарма що висунутий на всю довжину, не міг досягнути до її скарбів. Проте малий ласун швидко знайшов вихід: засунувши в отвір свою маленьку чорну лапу, він повозив нею по стінках, потім витяг і облизав дочиста. Облизуючи одну лапу, він тим часом стромляв другу й проробляв це знов і знов, аж поки бляшанка стала така чиста всередині, наче щойно вийшла з фабрики.

Потім Джонні зацікавився поламаною мишоловкою. Він міцно затис її передніми лапами і почав досліджувати. Від неї дуже смачно пахло сиром. Однак ця небачена штучка відповіла на удар його лапи ударом, і він не зчинив лементу лише тому, що прикликав на допомогу все своє самовладання.

Після уважного огляду, під час якого він нахиляв голову то на один, то на другий бік і округляв губи, Джонні скарав її так само, як раніше неслухняну бляшанку з-під фруктів. Цього разу він дістав несподівану нагороду — шматочок сиру, що таївся в самому серці злочинниці.

Джонні, мабуть, ніколи не доводилось труїтися, бо він їв усе, не перебираючи. Упоравшись із варенням та фруктами, він звернув увагу на бляшанки з-під омарів та сардин. Не злякали його навіть армійські м’ясні консерви. Живіт у нього роздувся, як м’яч, а передні лапи від постійного облизування здавалися тонкими й вилискували, наче одягнуті в чорні шовкові рукавички.

IV

Тепер мені спало на думку, що я в досить небезпечному становищі. Одне діло — зустрітися з ведмедем, у якого немає родинних обов’язків, і зовсім інше — розгнівати дражливу стару ведмедицю, злякавши ненароком її сина.

"Припустимо,— думав я,— що малий пустун забреде на цей край звалища і зазирне в яму. Він одразу ж зіб’є бучу, і мати, звичайно, подумає, що я його скривдив. Не давши мені можливості виправдатись, вона забуде правила доброї поведінки, встановлені в парку, і завдасть мені гарту".

На моє щастя, всі бляшанки з-під варення були на тому боці звалища. Джонні залишався коло них, а Грампі залишалась коло нього.

Та от раптом йому здалося, що мати знайшла собі кращу бляшанку. Він одразу ж запхикав і побіг одняти її. Але в цю мить він випадково поглянув на горб. Те, що він уздрів там, примусило його сісти на задні лапи і химерно закашляти: "Коф, коф, коф".

Його мати швидко обернулась і теж присіла подивитись, що так зацікавило її синочка. Тоді і я поглянув у той бік і побачив — о жах! — величезного сірого ведмедя з породи грізлі. Це було справжнє чудовисько, яке скидалося на одягнутий у шубу омнібус, що їхав поміж деревами.

Джонні заскиглив і сховався за матір. Вона глухо загарчала, і шерсть на її спині настовбурчилась.

У мене теж волосся стало сторч од ляку, але я у своїй схованці сидів тихо, як миша.

Грізлі наближався до нас величною ходою. Його широкі плечі, що випиналися у такт його ході, срібляста шуба, що колихалась, як святкова попона на слоні, створювали враження страшної сили.

Джонні заскиглив голосніше. Тепер я всією душею співчував йому, але поклав за краще мовчати. Трохи повагавшись, Грампі обернулась до свого плаксивого синочка і щось промовила йому. Я почув лише кілька коротких покашлювань: "Коф, коф, коф". Але гадаю, що насправді вона сказала: "Моя дитинко, по-моєму, тобі краще злізти на оте дерево, поки я прожену звідси цього нахабу".

У всякому разі, Джонні зробив саме так, і саме це поклала зробити Грампі.

Але Джонні не хотів пропускати втішне видовище. Йому кортіло побачити, як розгорнуться події. Тим-то він не задовольнився надійною схованкою у густому сосновому гіллі, а захотів поєднати безпеку з можливістю вести спостереження і забрався на самий вершечок сосни. Він учепився за найвищу гілляку і, різко виділяючись на тлі неба, звивався сюди й туди і гучно верещав од хвилювання. Гілка була така тоненька, що зовсім зігнулась під його вагою, та ще й гойдалась від його метушні, і мені здавалося, що вона от-от трісне. Якби вона зломилася в ту мить, коли Джонні перехилявся в мій бік, він напевне упав би просто на мене, і це, можливо, призвело б до непорозуміння між мною та його матір’ю. Але гілка виявилась міцніша, ніж мені здавалось, а може, Джонні був такий вправний,— в усякому разі він не зірвався з гілки, і вона не переломилася.

Тим часом Грампі рушила вперед, назустріч Грізлі. Вона підвелася на увесь свій зріст і вся наїжачилася, ревучи та клацаючи зубами.

Грізлі не звертав на неї ніякої уваги. Він простував до купи так незворушно, наче був у лісі сам. Коли він опинився футів за дванадцять від Грампі, та раптом видала цілу низку уривчастих, схожих на кашель, погрозливих звуків, кинулась на нього і щосили затопила у вухо. Грізлі не чекав нападу. Проте він відповів таким ударом лівої лапи, що вона одлетіла, як лантух сіна. Нітрохи не вгамувавшись, а тільки ще дужче розлютившись, ведмедиця скочила на ноги і знов порвалась до нього.

Вони зчепилися в клубок і почали качатися по землі, бити й товкти одне одного, ревучи й пирхаючи, здіймаючи хмари густої куряви. Але й крізь увесь той. шум я добре чув, як маленький Джонні верещав на всю силу свого голосу. Він, мабуть, піддавав духу своїй матері, щоб вона якомога швидше покінчила з Грізлі.

Чому Грізлі не роздер її навпіл, я так і не зрозумів.

Через кілька хвилин, протягом яких я бачив тільки куряву та мелькання лап, ведмеді раптом розійшлися, немовби за взаємною згодою — чи, може, згідно з правилами ведмежої боротьби,— і на якийсь час застигли, люто дивлячись одне на одного. Грампі важко дихала.

Грізлі ладен був облишити цю справу. Він не мав наміру битися. Він і не думав про Джонні. Йому хотілося одного: спокійно пообідати. Але де там!

Ледве він ступив один крок до звалища, тобто, як здавалося Грампі, до Джонні, як вона знов напала на нього. Але тепер Грізлі був готовий до відсічі. Одним ударом він збив її з ніг і пошпурив на грубезний сосновий корч.

Це, нарешті, привело її до тями. Сила удару і негостинний прийом, яке виявило гостре, схоже на оленячі роги коріння, остудили її войовничий запал. Вона звелася на ноги й кинулась навтіки. Але тепер Грізлі розлютився всерйоз. Він вирішив покарати її і почав ганятися за нею навкруг корча. Грампі була проворніша, і весь час виходило так, що корч опинявся поміж нею та Грізлі. Тим часом Джонні, почуваючи себе безпечно на дереві, виявляв дуже живе й голосне співчуття матері.

Переконавшись нарешті, що так спіймати її не вдасться, Грізлі присів на задні лапи. Та поки він, очевидно, обмірковував, як перейняти її, стара Грампі скористалась нагодою, щодуху порснула від корча й подралася на дерево, де сидів Джонні.

V

Джонні спустився трохи нижче, щоб зустріти матір, а може, й для того, щоб дерево не надломилось од їхньої ваги.

Сфотографувавши цю мальовничу групу, я поклав за всяку ціну зробити знімок з ближчої відстані. Вперше за цілий день я вискочив з ями. Але біля дерева виявилося, що я зробив велику помилку, бо густе долішнє гілля закривало ведмедів, які сиділи вгорі.

Я стояв біля самого стовбура й роздивлявся, як би скористуватися своїм апаратом. Аж тут стара Грампі почала спускатися з дерева, клацаючи зубами й загрозливо покашлюючи. Поки я вагався, не знаючи, що робити, десь позаду пролунав голос:

— Ей, містере! Стережіться! Стара ведмедиця збирається напасти на вас!

Я обернувся й побачив пастуха, що пас готельну череду. Він їхав верхи повз галявину й випадково став свідком цих подій.

— Ви знаєте цих ведмедів? — запитав я, коли він під’їхав ближче.

— Звичайно, знаю,— відповів він.— Отой малий вереда вгорі—то Джонні. А ведмедиця — Грампі, вона теж вереда, хоч і велика. У неї взагалі паскудна вдача, а коли Джонні верещить так, як зараз, з нею краще не стрічатися.

— Мені б дуже хотілося сфотографувати її, коли вона злізе додолу,— сказав я.

— Тоді зробимо так: я побуду біля вас на своєму поні, і коли вона нападе, гадаю, що мені пощастить її одігнати,— сказав пастух.

Отож він став поряд зі мною. Тим часом Грампі з погрозливим гарчанням поволі спускалася з гілки на гілку. Але біля землі вона сховалася за стовбур, зсунулась на землю та й дременула до лісу, навіть не подумавши виконати свої страшні погрози. Так Джонні знову опинився сам на дереві. Він забрався на вершечок і знову почав одноманітно пхикати:

— У-е, у-е, у-е! (Ой мамо, ой мамо, ой мамо!)

Я налаштував свій апарат, щоб зняти Джонні в його улюбленій, характерній поставі, яку він прибирав кожного разу, заводячи свою жалібну пісню. Раптом він витягнув шию й заверещав так, як це він робив раніше, коли йшла бійка.

Я обернувся в той бік, куди він наставив свого носа,— і що ж я побачив? Просто на мене йшов Грі.

1. Прочитайте наступну частину оповідання

2. Чим сподобалось вам ведмежа? Розкажіть батькам.

Англійська мова

Конференція відбудеться о 29.04 - 12.00

Математика

Света Грабик приглашает вас на запланированную конференцию: Zoom.

Тема: математика

Время: 29 апр 2020 11:00 AM Киев

Подключиться к конференции Zoom

https://us04web.zoom.us/j/77711807341?pwd=eHVUalE2YVE2RzRlL2Z1R2ZqZXpwZz09

Идентификатор конференции: 777 1180 7341

Пароль: 005748

1. Виконати № 967, 968, 969, 970, 971, 972.

Номера 967,971  обчисли одним зручним способом.

2. Обчисли, виконуючи кожну дію окремо (в рядок).

875 – 24 ∙ 8 : 6 + (164 – 116) : 8 =

32 ∙ 4 + 27 ∙ 2 + 225 : 5 =

Українська мова

Тема.  Пряме і переносне значення дієслова.

https://drive.google.com/open?id=1QoC4JGK1ko-xErnb3o2Dn8FElT20zufD

1.Повторити правило с.141

2. Виконайте вправу 348

3. Проаналізуйте як частину мови слова: старої, маленького. Зразок аналізу прикметників на с. 133.