Літературне читання

Прочитайте уважно текст.

КВІТИ З ПЕТРИКІВКИ

– Тату, – попросила Катруся, – розкажи про щось чарівне. Але про таке, що ти його бачив сам. – Гаразд, – мовив тато. – Чарівне мені справді траплялося. І він розповів ось про що. – Одного разу я їхав степом за Дніпром. А був то зимовий день, степ лежав порожній і безсніжний, у ньому ставало сумно й холодно. І раптом я в’їхав у село, повнісіньке квітів! Саме так: квіти цвіли серед зими точнісінько як улітку. – Знаю! – вигукнула Маруся. – Взимку квіти ростуть в оранжереях*. Тільки вони не чарівні. – Атож, – погодився тато. – Квіти ростуть в оранжереях, але ці позацвітали на стінах і на тарелях, на скриньках, на шовкових хустинках, на дитячих колисках, на чайниках із чаєм. А було це в селі, що зветься Петриківка, і лежить воно в степу на півдні України. – Знаю! – вигукнула Маруся. – Петриківка – у Дніпропетровській області, а квіти – мальовані, вони називаються народним розписом. – Правильно, – мовив тато. – Але, тату, – допитувалася Катруся, – звідки взялися ті квіти на ім’я народний розпис? Самі виросли чи як? – Вони також прийшли з давніх часів. Колись по всій Україні малювали на печах і стінах квіти, півнів, голубів. І в Петриківці малювали, бо то було село козацьке, у ньому жили горді й гарні люди. І любили вони також усе гарне. Фарби тоді робили з лушпиння цибулі, з буряку, чорної шовковиці, навіть з бур’яну. Малювала кожна господиня, а найкраще – Тетяна Пата. Згодом тут збудували фабрику, і відтоді петриківці малюють свої квіти для всієї України... Та це ще не все. Професійні художники вчаться в народного розпису малювати по-українськи. Бо троянда чи калина скрізь ростуть однакові, але так, як у Петриківці, їх не малюють більше ніде в світі. – У Петриківці малюють усе, що гарне, – оповідав тато далі. – А гарне все, на що не глянь. Отож на малюнках – квіти з саду і городу: чорнобривці, мальви, айстри, соняхи, бо їх багато у степу. А ще – дивовижна квітка кучерявка, яка росте в казках. А ще виноград, полунички й неодмінно – калина. Малюють дрібненьке листя і траву – їх називають «папороть». Малюють зозуль і півнів серед квітів, а часом і козаків з дівчатами, і коників, і воликів, і все-все... Петриківці мають свої малярські таємниці. У фарбу вони додають курячий жовток. Калину малюють просто пальцем. У хід ідуть і дерев’яний кінчик пензлика, і зрізана рогозина – щоб наводити прожилки на листі. А пензлики не купують у крамниці, а роблять їх самі з котячої шерсті. Через те кажуть, ніби в Петриківці всі коти безхвості. Але це неправда. Я сам бачив, що вони з хвостами, а от голови тримають трохи вище, бо навіть вони пишаються чудовими петриківськими квітами! (416 слів)
За Зіркою Мензатюк

Село Петриківка розташоване на Дніпропетровщині. Тут початок розвитку петриківського розпису, який пішов від селянського хатнього стінопису. Він дав могутній поштовх розвитку мистецтва, яке відоме за межами України – петриківського  декоративно-орнаментального малярства.

Основними традиційними композиційними сюжетами петриківського розпису є декоративне панно килимів, вазонів, букетів, розташованих на стінах, посуді, меблях та інших предметах посуду.

·        Чи сподобався текст? Чим?

·        Що нового дізналися?

Знайдіть і прочитайте:

·        Чим вразило тата с. Петриківка?

·        Які люди жили в ньому?

·        З яких часів з'явився народний розпис7

·        З чого робили фарби?

·        Хто були першими майстринями?

·        Які квіти малювали вони?

·        Кого ще крім квітів?

·        Який секрет петриківського малярства?

·        Чим вони малюють?

·        Що нового ви дізнались про чарівне с. Петриківку та його майстрів?

Петриківський розпис – унікальний вид розпису на стінах, дереві чи папері. В його основі завжди лежать рослинні мотиви.

- Назвіть ознаки науково-художніх творів.

- Визначте смислові частини твору.

- Складіть план оповідання.

- Перекажіть оповідання батькам.

- Відшукайте інформацію про петраківський розпис.