середа, 29 квітня 2020 р.


Добрий день, дорогі друзі!
Завдання на 30 квітня

Українська мова
Тема. Час дієслова. Змінювання дієслів за часами
1. Обов’язково вивчити правила!  С. 149
2. Виконати вправи 354, 355

Математика  (конференція)
Света Грабик приглашает вас на запланированную конференцию: Zoom.
Тема: Математика
Время: 30 апр 2020 11:00 AM Киев
Подключиться к конференции Zoom
https://us04web.zoom.us/j/79374120128?pwd=UXovMG5kYmRxU09jSmJ5ZlllTzdIdz09
Идентификатор конференции: 793 7412 0128
Пароль: 024848
1. Вивчити правило с. 147
2. Виконати завдання  № 977, 978, 979, 980, 981
3. Обчисли
34дм – 23см =
3 доби – 38 год.=
9м : 30 =
9м : 30см =
4. Обчислити, встановивши порядок дій.
92:(92-69)∙170=
(765-140∙4)+350=
1000-(180∙3+270)=

Літературне читання (конференція)
Света Грабик приглашает вас на запланированную конференцию: Zoom.
Тема: Літературне читання
Время: 30 апр 2020 10:00 AM Киев
Подключиться к конференции Zoom
https://us04web.zoom.us/j/73707781582?pwd=T0lxY1EvdEw2Q3RMZEdWSlVJd3E3UT09
Идентификатор конференции: 737 0778 1582
Пароль: 026726

Ведмежа Джонні
Ернест Сетон-Томпсон
Поки що він не виявляв ворожих намірів, але, очевидно, збирався пройти всю відстань, що відокремлювала нас.
— Знаєте ви цього ведмедя? — спитав я свого приятеля-пастуха.
— Аякже! Звичайно, знаю,— відповів він.— Це старий Грізлі, найбільший ведмідь у всьому парку. Взагалі-то він пильнує своїх справ і нікого не займає. Але сьогодні, як бачите, він побився з Грампі, і тому його треба стерегтися.
— Мені хочеться сфотографувати його,— сказав я.— І якщо ви допоможете мені, я спробую.
— Гаразд,— усміхнувся він.— Я буду напоготові і, якщо Грізлі нападе на вас, спробую відвернути його увагу. Але я можу зробити це тільки один раз. Так що ви загодя виберіть собі дерево.
Перспектива лізти на дерево мене мало приваблювала, оскільки поблизу було тільки одне — саме те, на якому сидів Джонні. Я уявив собі, як дряпаюся вгору, до Джонні, а слідом за мною дереться його мати, в той час як Грізлі чекає внизу, поки Грампі скине мене додолу.
Грізлі все наближався. Я сфотографував його, коли він був за сорок ярдів, потім ще раз — за двадцять. А він спокійнісінько чимчикував просто на мене. Я присів і почав чекати. Вісімнадцять ярдів, шістнадцять, дванадцять, вісім. Він усе йшов, і що ближче підходив, то голосніше протестував на своєму дереві Джонні.
Нарешті він зупинився ярдів за п’ять від мене і схилив набік свою здорову бородату голову, щоб роздивитися, хто це так репетує на вершечку дерева. Отож я дістав змогу зняти його в профіль. Коли я клацнув апаратом, він обернувся до мене з громовим ревом. Я увесь похолов і затремтів, думаючи, що настає моя остання хвилина. Секунду він люто дивився на мене, і я помітив, як спалахнули у нього в очах вогники, наче дві зелені електричні лампочки. Потім він одвернувся поволі й підібгав велику бляшанку з-під помідорів.
"Ой лишенько! — подумав я.— Чи не збирається він пожбурити її на мене?"
Але він, без поспіху вилизавши її, впустив додолу і підняв іншу, вже зовсім не зважаючи ні на мене, ні на Джонні, думаючи, мабуть, що ми не варті його уваги.
Я потихеньку, шанобливо позадкував далі від його королівської величності, полишивши звалище в повне його розпорядження, тим часом як Джонні не переставав верещати на своєму безпечному сідалі.
Що робила Грампі в той день, після зустрічі з Грізлі, мені й досі невідомо.
Поплакавши ще трохи, Джонні зрозумів, що йому ні в кого шукати співчуття, і дуже розсудливо припинив свій лемент. Лишившися без матері, він вирішив діяти самостійно і виявив більше тямовитості, ніж можна було від нього чекати.
З дуже хитрим виразом на своїй маленькій чорній мордочці він почав стежити за Грізлі. Виждавши, поки той відійшов далі від дерева, Джонні нишком зліз на землю, ховаючись поза стовбуром, і — дарма що в нього одна лапа була хвора — побіг, мов заєць, до найближчого дерева. Він не зводив духу доти, поки не опинився на верхній гілляці, бо був глибоко переконаний, що все своє життя Грізлі тільки й думав, як би знищити його, Джонні. До того ж він, мабуть, добре знав, що ворог не вміє лазити по деревах.
Він довгенько спостерігав Грізлі зі свого безпечного сховища, хоч той насправді не звертав на нього ніякісінької уваги. Потім Джонні помчав до іншого дерева, петляючи, щоб збити ворога з пантелику. Так він перебігав від дерева до дерева й залазив щоразу на самий верх, хоч би воно було не далі як за десять футів, аж поки зник у лісі.
Хвилин за десять вітер знов доніс його жалібне скавуління. Я зрозумів, що він знайшов матір і знову почав чіплятися до неї зі своїми скаргами, силкуючись її розжалобити.
VI
Щоб привчити своїх малят до послуху, ведмеді щедро частують їх шльопанцями. Якби й Грампі вдавалася до того ж засобу, виховуючи Джонні, їм обом довелося б зазнати значно менше всіляких неприємностей.
Того літа, мабуть, не минало жодного дня, щоб Грампі не встряла через свого Джонні у якусь халепу. Але найбільше приниження їй довелося пережити невдовзі після сутички з Грізлі.
Вперше я почув про цей випадок від трьох засмаглих горян. Оскільки вони були дуже дражливі люди й не любили, коли їм не йняли віри, та ще й добре стріляли зі своїх револьверів, я повірив кожному їхньому слову. До того ж усе, що вони розповіли мені, підтвердила й адміністрація парку.
З усіх консервних бляшанок, які потрапляли на звалище, Джонні найбільше цінив ті, на яких намальована була велика пурпурова слива. Він уподобав ті сливи після довгого й старанного вивчення найрізноманітніших кухонних решток. Самий їхній запах доводив Джонні до нестями.
Одного разу, коли на кухні готелю пеклася велика партія пирогів із сливами, зрадливий вітерець підхопив звістку про це й поніс у ліс, де вона через ніздрі дійшла до самої душі маленького Джонні.
Як і слід сподіватися, Джонні у той час пхикав. До того ж мати саме "вмивала й розчісувала" малого вереду, і ця обставина подвоювала його досаду. Від пахощів пирогів із сливами Джонні став наче сам не свій. Він скочив на ноги, а коли мати спробувала його придержати, заверещав і навіть укусив її.
Їй слід було б добре одвітрити сина, але вона не зробила цього. Вона тільки несхвально загарчала й пішла слідом, щоб захистити його в разі потреби.
Задерши вгору свого маленького чорного носа, Джонні помчав просто до кухні. Однак для безпечності він час від часу здирався на вершечок якої-небудь сосни, щоб оглянути місцевість, поки Грампі очікувала на нього внизу.
Так вони підійшли до самої кухні, але на останньому дереві заповзятливість маленького Джонні охолола, і він залишився вгорі, сповіщаючи болісним скиглінням, як дуже хочеться йому пирогів із сливами.
Навряд, щоб Грампі знала напевно, чого вимагав синочок. Але, коли вона виявила намір повернутись до лісу, Джонні зняв такий шалений вереск, що Грампі не наважилася покинути його, а він і не думав спускатися з дерева.
Грампі й сама любила сливове варення. Біля готелю пахощі були, звичайно, сильніші й відповідно спокусливіші. Отже, Грампі обережно пішла за тими пахощами і опинилася біля дверей кухні.
В цьому не було нічого незвичайного. Правило "живи й давай жити іншим" так укріпилось у парку, що ведмеді частенько навідувались до кухні. Випросивши дещицю, вони спокійно повертались до лісу. Поза всяким сумнівом, Джонні та Грампі одержали б кожне по пирогу, якби не сталась одна непередбачена пригода.
Минулого тижня хтось із челяді привіз до готелю кішку зі Східних Штатів. Хоч вона сама була ще майже кошеня, але вже мала своїх кошенят. Коли Грампі підійшла до дверей, вся кошача родина саме грілася на сонечку, розташувавшись на ганку. Кицька здивовано витріщила очі, побачивши перед собою велетенську волохату істоту.
Кішка досі ніколи не бачила ведмедів, адже вона прибула до парку зовсім недавно. Вона взагалі не знала, що таке ведмідь. З собаками вона була знайома, але такого здорового й страшного куцохвостого собаку їй досі не доводилось бачити навіть уві сні.
Перша її думка була — втекти. Та потім вона згадала про кошенят. Вона повинна потурбуватися за них і принаймні дати їм змогу втекти. Отож маленька хоробра мати стала на верхній приступці сходів і, вигнувши спину, випустивши пазури, розпушивши хвіст, пронизливо скомандувала ведмедиці:
С Т І Й !
Хоч наказ той був відданий котячою мовою, але ведмедиця чудово його зрозуміла. Очевидці настійно твердять, що Грампі не тільки зупинилась, але й підняла передні лапи на знак покори, як вимагали того звичаї ведмежої країни.
Однак, коли вона подивилася на кішку з висоти свого зросту, та здалася їй зовсім крихітною. Стара Грампі недавно мірялася силою з самим Грізлі — чи до лиця ж їй тепер поступатися перед цим нікчемним хвостатим звіром, якого не вистачило б і на один зуб?
А скигління Джонні нагадало про її святий материнський обов’язок. Відчувши моральну підтримку, вона спустилася на передні лапи, щоб іти далі.
І знову кішка верескнула: "Стій!".
Але Грампі цього разу не послухалася.
Перелякане нявкання кошенят збуджувало кішку, і вона вручила ведмедиці ультиматум. Тим ультиматумом була вона сама. З одчайдушною рішучістю вона пустила в хід усі свої вісімнадцять гострих пазурів та повну пащу міцних зубів і вп’ялась у голий, чутливий ніс Грампі — найвразливіше місце кожного ведмедя,— а потім подерлася їй на спину, куди Грампі не могла досягнути лапами.
Даремно спробувавши скинути з себе розлюченого плямистого звіра, стара Грампі вчинила те, що вчинила б за подібних обставин більшість тварин: кинулася навтікача з ворожої території до рідного лісу.
Але бойовий запал кицьки не погас. Їй мало було відбити напад. Вона хотіла завдати нищівної поразки ворогові, остаточно розгромити його. Дарма що Грампі мчала щодуху, кішка сиділа в неї на спині, працюючи пазурами та зубами, наче мале чортеня.
Грампі нетямилась од жаху. Слід її був позначений довгими пасмами шерсті. Подекуди виднілася навіть кров. Честь кішки була врятована, але їй цього було мало. Скажені гони тривали й далі. Ошаліла Грампі ладна була визнати себе переможеною на яких завгодно умовах.
Але кицька не зважала на її жалібне скавуління, і невідомо, куди б заїхала вона верхи на Грампі, якби Джонні мимохіть не підказав матері новий спосіб порятунку: він щосили залементував з вершечка свого дерева. Тоді Грампі скочила до сосни й подерлася вгору.
Кішка відразу зрозуміла, що опинилася на території ворога, де йому можуть подати допомогу. Вона розсудливо вирішила припинити переслідування — стрибнула на землю і стала, наче вартовий, ходити внизу, навколо дерева, високо задерши хвоста, мовби закликаючи ворога злізти. Кошенята теж підійшли й посідали кружка, тішачись материною перемогою.
Горяни запевняли мене, що ведмеді радше б загинули з голоду, аніж наважилися злізти, якби кухар не покликав кішку,— хоч це твердження, правда, й не дістало підтримки з боку працівників парку.
VII
Востаннє я бачив Джонні в лісі, на вершечку дерева. Як завжди, він оплакував свою нещасливу долю, тим часом як роздратована мати никала поміж соснами, шукаючи кого-небудь — все одно кого, — щоб покарати за сльози свого синочка. Не наважилась би вона зустрітися тепер хіба тільки з великим Грізлі та .з кішкою.
Серпень тільки починався, але в настрої старої Грампі вже були помітні деякі зміни. 

1. Продовжуємо знайомитися з оповіданням
2. Переказуємо текст батькам.


Англійська мова (конференція)
Конференція відбудеться 30 квітня о 12.00. Завдання на блозі вчителя.
Запрошення перешлю пізніше.

Я у світі
Тема. Земля –спільний дім для людей. Необхідність взаємодопомоги, співпраці, охорони природи спільними зусиллями.
1.Переглянь відео та презентацію.



Природознавство
Тема. Організм людини. Опора тіла і рух. Формування постави.
1.Прочитай у підручнику статтю с.142-148. Запам’ятай. Перекажи батькам.
2.Переглянь презентацію.


Немає коментарів:

Дописати коментар