вівторок, 28 квітня 2020 р.


Света Грабик приглашает вас на запланированную конференцию: Zoom.
Тема: Батьківські збори
Время: 29 апр 2020 07:00 PM Киев
Подключиться к конференции Zoom
https://us04web.zoom.us/j/73812523239?pwd=TU95SnY3MzRmbGY5WVlreGZqM2phQT09
Идентификатор конференции: 738 1252 3239
Пароль: 017765

Добрий день, дорогі друзі!
Завдання на 29 квітня.

Літературне читання
Тема. Твори сучасної дитячої зарубіжної літератури.
Ведмежа Джонні
Ернест Сетон-Томпсон
(Переклад з англійської Василя МисикаПрдовжуємо знайомитися з текстом оповідання «Ведмежа Джонні»
Грампі за кілька стрибків наздогнала його й разів зо два дошкульно ляснула по кульшах. Це, правда, не прискорило його бігу, але зате примусило заревти й змінити напрям. Лише в такий спосіб він урятувався від розправи.
Одержавши в своє повне розпорядження увесь бенкетний стіл, Грампі обернулась до свого мазунчика й видала уже знайомий мені жалібний поклик: "Ир-р-р, ир-р-р, ир-р-р". Джонні одразу ж кинувся до неї скоком на своїх трьох здорових лапах. Опинившися разом з матір’ю на купі ласих наїдків, він навіть перестав скавуліти.
Мабуть, він уже бував передніше на звалищі, бо чудово розбирався в консервах. Можна було подумати, що він розпізнавав їх за етикетками, бо зовсім не звертав уваги на бляшанки з-під омарів, коли міг знайти хоч одну з-під варення. Деякі бляшанки завдавали йому немало клопоту, бо він був надто жадібний і не досить повороткий, щоб уникнути гострих країв.
Одна приваблива бляшанка з-під фруктів мала такий широкий отвір, що йому пощастило засунути в неї голову, і кілька хвилин він просто-таки розкошував, вилизуючи всі її куточки. Коли ж Джонні спробував витягти голову, виявилося, що він у неволі. Тоді Джонні почав шкрябати бляшанку і верещати, точнісінько як усяка розпещена дитина, і дуже стурбував матір, яка, очевидячки, не знала, чим допомогти йому. Звільнивши кінець кінцем голову, він вирішив помститись і почав молотити бляшанку лапами, аж поки розплескав її на млинець.
Велика бляшанка з-під сиропу надовго вщасливила його. Вона закривалася спеціальною покришкою, і тому отвір у ній був круглий, з гладенькими краями. Але виявилося, що він замалий для голови Джонні, а язик його, дарма що висунутий на всю довжину, не міг досягнути до її скарбів. Проте малий ласун швидко знайшов вихід: засунувши в отвір свою маленьку чорну лапу, він повозив нею по стінках, потім витяг і облизав дочиста. Облизуючи одну лапу, він тим часом стромляв другу й проробляв це знов і знов, аж поки бляшанка стала така чиста всередині, наче щойно вийшла з фабрики.
Потім Джонні зацікавився поламаною мишоловкою. Він міцно затис її передніми лапами і почав досліджувати. Від неї дуже смачно пахло сиром. Однак ця небачена штучка відповіла на удар його лапи ударом, і він не зчинив лементу лише тому, що прикликав на допомогу все своє самовладання.
Після уважного огляду, під час якого він нахиляв голову то на один, то на другий бік і округляв губи, Джонні скарав її так само, як раніше неслухняну бляшанку з-під фруктів. Цього разу він дістав несподівану нагороду — шматочок сиру, що таївся в самому серці злочинниці.
Джонні, мабуть, ніколи не доводилось труїтися, бо він їв усе, не перебираючи. Упоравшись із варенням та фруктами, він звернув увагу на бляшанки з-під омарів та сардин. Не злякали його навіть армійські м’ясні консерви. Живіт у нього роздувся, як м’яч, а передні лапи від постійного облизування здавалися тонкими й вилискували, наче одягнуті в чорні шовкові рукавички.
IV
Тепер мені спало на думку, що я в досить небезпечному становищі. Одне діло — зустрітися з ведмедем, у якого немає родинних обов’язків, і зовсім інше — розгнівати дражливу стару ведмедицю, злякавши ненароком її сина.
"Припустимо,— думав я,— що малий пустун забреде на цей край звалища і зазирне в яму. Він одразу ж зіб’є бучу, і мати, звичайно, подумає, що я його скривдив. Не давши мені можливості виправдатись, вона забуде правила доброї поведінки, встановлені в парку, і завдасть мені гарту".
На моє щастя, всі бляшанки з-під варення були на тому боці звалища. Джонні залишався коло них, а Грампі залишалась коло нього.
Та от раптом йому здалося, що мати знайшла собі кращу бляшанку. Він одразу ж запхикав і побіг одняти її. Але в цю мить він випадково поглянув на горб. Те, що він уздрів там, примусило його сісти на задні лапи і химерно закашляти: "Коф, коф, коф".
Його мати швидко обернулась і теж присіла подивитись, що так зацікавило її синочка. Тоді і я поглянув у той бік і побачив — о жах! — величезного сірого ведмедя з породи грізлі. Це було справжнє чудовисько, яке скидалося на одягнутий у шубу омнібус, що їхав поміж деревами.
Джонні заскиглив і сховався за матір. Вона глухо загарчала, і шерсть на її спині настовбурчилась.
У мене теж волосся стало сторч од ляку, але я у своїй схованці сидів тихо, як миша.
Грізлі наближався до нас величною ходою. Його широкі плечі, що випиналися у такт його ході, срібляста шуба, що колихалась, як святкова попона на слоні, створювали враження страшної сили.
Джонні заскиглив голосніше. Тепер я всією душею співчував йому, але поклав за краще мовчати. Трохи повагавшись, Грампі обернулась до свого плаксивого синочка і щось промовила йому. Я почув лише кілька коротких покашлювань: "Коф, коф, коф". Але гадаю, що насправді вона сказала: "Моя дитинко, по-моєму, тобі краще злізти на оте дерево, поки я прожену звідси цього нахабу".
У всякому разі, Джонні зробив саме так, і саме це поклала зробити Грампі.
Але Джонні не хотів пропускати втішне видовище. Йому кортіло побачити, як розгорнуться події. Тим-то він не задовольнився надійною схованкою у густому сосновому гіллі, а захотів поєднати безпеку з можливістю вести спостереження і забрався на самий вершечок сосни. Він учепився за найвищу гілляку і, різко виділяючись на тлі неба, звивався сюди й туди і гучно верещав од хвилювання. Гілка була така тоненька, що зовсім зігнулась під його вагою, та ще й гойдалась від його метушні, і мені здавалося, що вона от-от трісне. Якби вона зломилася в ту мить, коли Джонні перехилявся в мій бік, він напевне упав би просто на мене, і це, можливо, призвело б до непорозуміння між мною та його матір’ю. Але гілка виявилась міцніша, ніж мені здавалось, а може, Джонні був такий вправний,— в усякому разі він не зірвався з гілки, і вона не переломилася.
Тим часом Грампі рушила вперед, назустріч Грізлі. Вона підвелася на увесь свій зріст і вся наїжачилася, ревучи та клацаючи зубами.
Грізлі не звертав на неї ніякої уваги. Він простував до купи так незворушно, наче був у лісі сам. Коли він опинився футів за дванадцять від Грампі, та раптом видала цілу низку уривчастих, схожих на кашель, погрозливих звуків, кинулась на нього і щосили затопила у вухо. Грізлі не чекав нападу. Проте він відповів таким ударом лівої лапи, що вона одлетіла, як лантух сіна. Нітрохи не вгамувавшись, а тільки ще дужче розлютившись, ведмедиця скочила на ноги і знов порвалась до нього.
Вони зчепилися в клубок і почали качатися по землі, бити й товкти одне одного, ревучи й пирхаючи, здіймаючи хмари густої куряви. Але й крізь увесь той. шум я добре чув, як маленький Джонні верещав на всю силу свого голосу. Він, мабуть, піддавав духу своїй матері, щоб вона якомога швидше покінчила з Грізлі.
Чому Грізлі не роздер її навпіл, я так і не зрозумів.
Через кілька хвилин, протягом яких я бачив тільки куряву та мелькання лап, ведмеді раптом розійшлися, немовби за взаємною згодою — чи, може, згідно з правилами ведмежої боротьби,— і на якийсь час застигли, люто дивлячись одне на одного. Грампі важко дихала.
Грізлі ладен був облишити цю справу. Він не мав наміру битися. Він і не думав про Джонні. Йому хотілося одного: спокійно пообідати. Але де там!
Ледве він ступив один крок до звалища, тобто, як здавалося Грампі, до Джонні, як вона знов напала на нього. Але тепер Грізлі був готовий до відсічі. Одним ударом він збив її з ніг і пошпурив на грубезний сосновий корч.
Це, нарешті, привело її до тями. Сила удару і негостинний прийом, яке виявило гостре, схоже на оленячі роги коріння, остудили її войовничий запал. Вона звелася на ноги й кинулась навтіки. Але тепер Грізлі розлютився всерйоз. Він вирішив покарати її і почав ганятися за нею навкруг корча. Грампі була проворніша, і весь час виходило так, що корч опинявся поміж нею та Грізлі. Тим часом Джонні, почуваючи себе безпечно на дереві, виявляв дуже живе й голосне співчуття матері.
Переконавшись нарешті, що так спіймати її не вдасться, Грізлі присів на задні лапи. Та поки він, очевидно, обмірковував, як перейняти її, стара Грампі скористалась нагодою, щодуху порснула від корча й подралася на дерево, де сидів Джонні.
V
Джонні спустився трохи нижче, щоб зустріти матір, а може, й для того, щоб дерево не надломилось од їхньої ваги.
Сфотографувавши цю мальовничу групу, я поклав за всяку ціну зробити знімок з ближчої відстані. Вперше за цілий день я вискочив з ями. Але біля дерева виявилося, що я зробив велику помилку, бо густе долішнє гілля закривало ведмедів, які сиділи вгорі.
Я стояв біля самого стовбура й роздивлявся, як би скористуватися своїм апаратом. Аж тут стара Грампі почала спускатися з дерева, клацаючи зубами й загрозливо покашлюючи. Поки я вагався, не знаючи, що робити, десь позаду пролунав голос:
— Ей, містере! Стережіться! Стара ведмедиця збирається напасти на вас!
Я обернувся й побачив пастуха, що пас готельну череду. Він їхав верхи повз галявину й випадково став свідком цих подій.
— Ви знаєте цих ведмедів? — запитав я, коли він під’їхав ближче.
— Звичайно, знаю,— відповів він.— Отой малий вереда вгорі—то Джонні. А ведмедиця — Грампі, вона теж вереда, хоч і велика. У неї взагалі паскудна вдача, а коли Джонні верещить так, як зараз, з нею краще не стрічатися.
— Мені б дуже хотілося сфотографувати її, коли вона злізе додолу,— сказав я.
— Тоді зробимо так: я побуду біля вас на своєму поні, і коли вона нападе, гадаю, що мені пощастить її одігнати,— сказав пастух.
Отож він став поряд зі мною. Тим часом Грампі з погрозливим гарчанням поволі спускалася з гілки на гілку. Але біля землі вона сховалася за стовбур, зсунулась на землю та й дременула до лісу, навіть не подумавши виконати свої страшні погрози. Так Джонні знову опинився сам на дереві. Він забрався на вершечок і знову почав одноманітно пхикати:
— У-е, у-е, у-е! (Ой мамо, ой мамо, ой мамо!)
Я налаштував свій апарат, щоб зняти Джонні в його улюбленій, характерній поставі, яку він прибирав кожного разу, заводячи свою жалібну пісню. Раптом він витягнув шию й заверещав так, як це він робив раніше, коли йшла бійка.
Я обернувся в той бік, куди він наставив свого носа,— і що ж я побачив? Просто на мене йшов Грі.
1. Прочитайте наступну частину оповідання
2. Чим сподобалось вам ведмежа? Розкажіть батькам.

Англійська мова
Конференція відбудеться о 29.04 - 12.00

Математика
Света Грабик приглашает вас на запланированную конференцию: Zoom.
Тема: математика
Время: 29 апр 2020 11:00 AM Киев
Подключиться к конференции Zoom
https://us04web.zoom.us/j/77711807341?pwd=eHVUalE2YVE2RzRlL2Z1R2ZqZXpwZz09
Идентификатор конференции: 777 1180 7341
Пароль: 005748
1. Виконати № 967, 968, 969, 970, 971, 972.
Номера 967,971  обчисли одним зручним способом.
2. Обчисли, виконуючи кожну дію окремо (в рядок).
875 – 24 ∙ 8 : 6 + (164 – 116) : 8 =
32 ∙ 4 + 27 ∙ 2 + 225 : 5 =

Українська мова
Тема.  Пряме і переносне значення дієслова.

1.Повторити правило с.141
2. Виконайте вправу 348
3. Проаналізуйте як частину мови слова: старої, маленького. Зразок аналізу прикметників на с. 133.

Немає коментарів:

Дописати коментар